Третій рік активісти та волонтери з руху «Будуємо Україну разом» приїжджають у міста на сході України, аби допомогти із відновленням помешкань місцевим жителям. Те, що починалося як допомога постраждалим внаслідок війни, переросло у загальноукраїнський рух, мета якого – підштовхнути молодь до активної участі в житті суспільства.

Дмитро Черкас – відповідальний за зв’язки з громадськістю у БУРі. Кілька років тому Дмитро, завдяки руху, уперше потрапив на Східну Україну та на власні очі побачив наслідки війни.

– Дмитре, розкажіть детальніше про БУР та історію виникнення організації.

– Будуємо Україну разом це культурно-освітній проект Львівської фундації, який вже існує четвертий рік поспіль. Ідея табору виникла у 2014 році, одразу після звільнення Краматорська. Ми хотіли хоч якось допомогти місцевим жителям, які постраждали після бойових дій. ми Зібравши волонтерів зі Львова і Львівської області та знайшовши трохи фінансування й коштів, ми поїхали у Краматорськ допомагати місцевим.

– Якою саме роботою ви займалися у Краматорську? З чого починали?

– Спочатку працювали на околиці міста в багатоповерхівці, допомагали підлатувати квартири, які постраждали від снарядів і осколків.

– Скільки помешкань вам вдалося відремонтувати?

– Трохи більше, ніж за місяць ми встигли підлатати 25 помешкань.

– Як далі жила організація? До якого міста ви поїхали знову?

– У 2015 році ми продовжили роботу, розширились, поїхали працювати тепер не тільки до Краматорська, але й до Слов’янська. Також працювали у селищі Семенівка. То були більш масштабні робити, адже ми допомагали сім’ям, будинки які були зруйновані прямим попаданням снаряду, тому ми їх відбудовували майже з рівня стін. Нас вже стало більше: близько 90 людей. І було дуже класно, що з нами працювали місцеві школярі, місцева молодь і місцеві студенти.

– Скільки зараз волонтерів налічує організація?

– Зараз нас набагато більше. Ми маємо дві команди, які працюють у самих містах. В кожне місто ми приїжджаємо на два тижні. Першим містом другої команди, яка працює паралельно з нашою, був Лисичанськ. Там волонтери працювали у трьох сім’ях, на трьох об’єктах. Зараз наша команда вже другий тиждень розташована в Рубіжному, де ми маємо шість об’єктів, які потребують ремонту. Чотири з них це квартири, тобто є сім'ї, а також роботи ведуться на території одного громадського простору, де ми створюємо парклет (А. К., – невелика зона відпочинку). А ще  малюємо мурал на школі.

– Скільки людей працює зараз в Рубіжному?

– В перший тиждень нас було 30 волонтерів, зараз  трохи менше – 20, але до нас долучилися багато місцевих жителів, місцевої молоді і це, власне, трохи компенсує кількість людей.

– Яка головна мета вашого табору?

– Головна мета нашого проекту – це не зробити ремонт у квартирі або намалювати мурал на школі. У кожному місті, в яке ми приїжджаємо, ми намагаємося активізувати місцеву громаду, намагаємося залучити місцевих жителів та місцеву молодь до напряму волонтерства, до допомоги іншим людям. У людей з’являється відповідальність за свою спільноту і своє місто. І коли ми з табором їдемо далі, то у молоді виникає бажання робити щось далі в своєму місті, у свої спільноті чи громаді. Вони прагнуть чогось більшого, якихось змін навколо себе.

– Чи відомо вам про приклади такої активізації?

– Так, ми побачили, що це працює, ще в перший рік нашої роботи. У Краматорську, після того як там побував БУР, місцеві жителі почали хотіти щось робити, розділити цінності  БУРу, і, власне, так виникла громадська організація «Вільна хата», яку запустила місцева молодь. Зараз вона функціонує вже другий рік і робить купу проектів різних напрямків у своєму місті.

– Дмитре, а як Ви потрапили до БУРу?

– Вперше на БУР я поїхав у 2015 році у Слов’янськ. Це була моя перша поїздка на Східну Україну. Там вдалося побачити як справді виглядають наслідки війни та  наскільки це жахливо. Під час роботи я постійно спілкувався з місцевими волонтерами, з місцевою молоддю і місцевими школярами. Тоді я зрозумів, що ми дуже схожі, але трохи інакше виховувались, маємо трохи інші цінності.

– Якими були перші враження від табору?

– Це була дійсно продуктивна тусовка, бо вдень ми ремонтували домівки, пошкоджені війною, а ввечері палили ватру, смажили сосиски, співали пісень, спілкувались між собою. Це дійсно була дуже неймовірна атмосфера, в якій мені хотілося залишатися й надалі і продовжувати допомагати людям.

– Які спогади залишись після поїздки на Схід? Що найбільше вразило?

– Особисто для мене Східна Україна була не то що чужим, а чимось інакшим, нейтральним. Я подорожував південною Україною, об’їздив майже всі центральні області. І до того як я поїхав у Слов’янськ,  об’їхав шість областей західної України. Коли я вперше потрапив до зони АТО,  то відчув сильний шок. Я своїми очима побачив наслідки війни, побачив як це виглядає  і зрозумів, що людям треба допомагати незалежно від того яке було їх минуле. І я зрозумів, що моя місія – допомагати людям незалежно від того де вони і хто. І це призвело мене туди, де я зараз.

– На Вашу, чому молодь вирішує приєднатися до БУРу? Адже, усе ж таки, не кожен готовий безкорисно пожертвувати свій час і сили заради когось іншого.

– Цінність наших таборів у тому, що люди з різних регіонів країни подорожують у міста, де вони ніколи не були, бачать якусь альтернативу під час допомоги людям, які цього потребують. У них виникає почуття відповідальності не тільки за себе, а й за свою країну. Виникає бажання щось робити і творити далі. Ми прагнемо, аби волонтери знайомились між собою, бо кожен табір, то 30 людей з різних куточків України. Вони працюють і спілкуються, а потім повертаються у свої міста, селища, регіони і мають бажання змінювати щось там, бо вони вже бачили альтернативу, бачили як це працює, і хочу творити це у своїх спільнотах та сім’ях.

– Чи часто волонтери приїжджають до табору вдруге?

– Так, таке трапляється постійно. Кожного року серед купи нових облич я бачу вже давно знайомі. Ми з командою організовуємо такі табори, де ми і допомагаємо людям і ламаємо стереотипи-мости між нашими людьми зі сходу й заходу, і одночасно творимо таку неймовірну атмосферу, в яку хочеться повертатися знову й знову, і потім вони вже хочуть творити щось у себе вдома та у всеукраїнському масштабі.

Будь частиною спільноти.

Приєднуйтесь до обговорень. Діліться знаннями та досвідом. Приєднатися